Все починалося з бажання з’ясувати якісь незрозумілі чи загадкові речі. Чому в журналістів виникає бажання взятися за екологічне розслідування? Як правило, це різноманітні негаразди з якими доводиться зустрічатися звичайному небайдужому громадянину.
Стаття 50 Конституції України визначає, що кожний громадянин України має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Та треба визнати, що ця стаття, для жителів Глобинського району, є в великій мірі декларацією із-за масового недотримання та порушення прав на безпечне для життя та здоров’я довкілля.
Природа бідніє. З цим болючим процесом пов’язане важливе явище, яке ми втрачаємо – біорізноманіття, що є національним багатством України. Це є те біологічне надбання, яке отримане нами у спадок. Проте, лише погані спадкоємці не прагнуть зберегти його для нащадків. Держава, за народні кошти, тримає не малу дюжину чиновників – так би мовити захисників довкілля, але кожного року записує до Червоної книги по десятку представників флори і фауни, які зникли з українського лона.
В Європі однією з найсуттєвіших загроз біорізноманіттю вважають сільське господарство, основними наслідками якого є - забруднення води та ґрунтів пестицидами і мінеральними добривами. Широко відоме “цвітіння” водойм. Але не всі знають, що його причиною найчастіше є потрапляння “хімдобрив” у водойми. Результат очевидний: ставки та водосховища перетворюються на зелені смердючі калюжі, де вже не може жити ні більшість риб, ні інші вимогливі до якісної води організми. Загибель малих річок спричиняють і забруднені ґрунтові води. Так в Глобинському районі аналіз води в колодязях на подвір’ях селян показав перевищення нітратів в десятки разів від допустимих норм, а вміст пестицидів у криничній воді то “дуже велика” таємниця.
Скільки їх – потічків, річечок, ставків, бродів, джерелець – умерло, звелося, пересохло, зникло, загинуло, ділося, пропало, відійшло, загубилося в часі й просторі, “перемололося” лихоліттям, переоралося, обміліло до нитки, словом, скільки їх щезло з лиця української землі. Як стверджує Степан Колесник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка: “Дивні речі творяться в державі протягом доброго десятиліття. Річка ніким не захищена. Вона нікому не належить. За неї нікого на питають. Поки народ не збагне, що “здорові ріки – здорова нація” – доти не сподіватися на добро в Україні.”
Осушення боліт для створення полів призвело до перетворення величезних територій, які слугували домівкою численним видам риб, водоплавних птахів і болотних рослин, у малопродуктивні поля. Також болота виконували функції очищення забрудненої води, контролю паводків, сприяли розвитку мисливства, рибальства, туризму. На жаль сьогодні ми втрачаємо багатовічні ресурси під час розорювання земель.
Подолати кризу в сільському господарстві мають розробки вчених, наприклад, про органічне сільське господарство, ґрунтозахистне та контурне землеробство і суворе слідування закону, зокрема щодо дотримання прибережних водозахисних смуг.
Важливу роль у збереженні біорізноманіття відіграють ліси, лісосмуги, своєрідні “зелені кордони”, а також водно-болотні угіддя. Порослі вересом невеличкі водойми сприяють розмноженню та розселенню “братів наших менших”. Побачивши неорану смужку землі уздовж польових доріг скажуть: “Поганий господар”? “Друг природи та хазяїн із мисленням на перспективу”, - скажуть вчені та природоохоронці. Такі “дикі клаптики” навіть допомагають боротися зі шкідниками. Екологам добре відомо, що найстійкішим є те біологічне угрупування, яке складається з максимуму різноманітних видів. А тільки-но застосовується монокультура, як стають потрібні добрива та отрути… Вона сама по собі існувати не може, бо “моно” нестійка. Це добре знають землі Глобинщини, де перебували моди на “моно” соняшник, ГМ-сою, буряк. Читачі скажуть, а куди дивляться екологічні чиновники, чи посадовці з управління сільського господарства. (стаття ЧИНОВНИКИ ВІД СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА – ВОРОГИ ЧИ ДРУЗІ ДОВКІЛЛЯ).
Остатки родючої землі та мальовничої природи України готуються вступити до ЄС, де розвиток органічного (біологічного або екологічного) землеробства та охорона ґрунтів – вимога часу. Що ж воно таке екологічне землеробство? Це коли власники земельних ділянок, фермери та орендарі землі яких непокоїть шкідливий вплив сільгоспробіт на стан довкілля, як альтернативний метод застосовують екологічне землеробство. Таке землеробство обмежує використання штучних, синтетичних агрохімікатів (нітратів, пестицидів, гербіцидів) на користь нехімічних методів удобрювання та боротьби з шкідниками і бур’янами. Воно виключає застосування монокультур, передбачає інтегроване управління боротьбою з шкідниками та використання органічних добрив.
При екологічному землеробстві заборонені до використання пестициди, гербіциди і мінеральні добрива на стадії вирощування, та консерванти, барвники емульгатори – під час переробки. Нормуванню підлягає не якість кінцевого продукту, а сам процес виробництва. Щоб переробному підприємству виробити екологічну продукцію з екологічної сировини, воно повинно переробляти її чи на іншому обладнанні або в інший час. В перекладі на нашу мову: спочатку буряки везли дядьки з своїх огородів (мілкі фермери) які буряки пололи, а вже потім – латифундисти, що прискали бур’яни гербіцидами…
Коштують плоди органічного землеробства значно дороже від звичайних продуктів. В США різниця сягає у 12 разів. Виробники такої продукції не тільки в США, а і в Європі отримують і великі дотації від держави та з європейського бюджету. Наприклад, як що в США дотація на одну корову в рік дорівнює 2700 доларів, то якщо фермер має екологічний сертифікат, дотація збільшується десь в 5(п’ять) разів. Тільки не потрібно порівнювати державну дотацію американскій корові з пенсіями “самостійних українців”. На Полтавщині вже сьогодні можна стати на шлях сертифікації ведення органічного землеробства за європейськими нормами. Це коли протягом двох років господарства інспектуються на всіх стадіях процесу вирощування та переробки продукції. І “Закон України про дитяче харчування”, за яким молоко для дітей повинно вироблятись не з роками немитих банок з під лейкозних корів, як у нас, а в екологічно чистих районах, без нітратів на полях і ставках, покажеться дитячою мовою, в порівняні з вимогами сертифікату за європейськими нормами. Одна з яких – не виснажувати землю.
Проблема раціонального використання і охорони ґрунтового покрову є однією з найгостріших в Глобинському районі екологічних та природно - ресурсних проблем. Значне скорочення обсягів застосування органічних добрив зумовило інтенсифікацію таких деградаційних процесів як зменшення гумусу, погіршення фізичних властивостей ґрунтів, зменшення в них азоту. У нинішній час вже стала очевидною висока цінність не тільки біопродуктивної здатності ґрунтів, але й тієї важливої екологічної ролі, яку вони відіграють у біосфері і суспільстві. Наведу декілька цифр за 1985рік взятих мною з брошури: Делегату ХХХУ районної партійної конференції. - Внесено органічних добрив на 1 га ріллі (тонн) – 9,5, а в 2010р. – 0,09. Вал виробництва молока агроформуваннями в 1985 році складав 74 тисяч тонн, проти 5 тисяч тонн в 2010 році, а наявність поголів’я ВРХ в районі становить 19% до кількості її в 1985 році, свиней 13%. Вироблено м’яса (завдяки кабанчикам з дядьківського обійстя) в районі 22,4% до реалізації в 1985 році.
Де брати органіку? При цьому держава припинила фінансування заходів для збереження й підвищення родючості ґрунтів, їх захист від ерозії на всіх рівнях – національному, обласному, районному. Багато надій покладалося на земельну реформу. Вважалося, що зміна форми власності на землю від державної до приватної автоматично сформує компетентного власника, який самостійно оберігатиме й збільшуватиме родючість ґрунтів. В реальному житті цього не трапилося. Тепер, коли число власників землі істотно збільшилося, небезпека падіння родючості та посилення деградації ще більше загострилася.
Як стверджує енциклопедичний довідник: Полтавщина розміщена в центральній частині Лівобережжя, в межах Придніпровської низовини. Область лежить у лісостепній зоні. Ліси (дуб, сосна, ясен, берест, клен, липа, граб) вкривали 50% території області, на сьогодні менше 5%. А оспівані Т. Шевченко “вишневенький садок”, наш співвітчизник-садівник Лев Симеренко кооперував у великі сади.
Сьогодні Україна, і Полтавщина в тім числі, стала одним з головних експортерів деревени в Європі, хоча її лісистість – у кілька разів менше, ніж у Німетчині, Швейцарії, Австрії та інших західних державах.
До 1995 року Україна не експортувала жодного кубометра лісу. Роки “незалежності” дозволили “ненці” стати основним експортером деревини на Захід, не зважаючи на повені і других супостатів. Це парадоксально, бо наша держава належить до малолісних регіонів Європи (Полтавщина займає 16 місце в країні по кількості лісу, поступаючись степним регіонам) – лісистість держави становить менше 14%, тоді як у західних країнах – в середньому 40%. Нині українську деревину закуповують і Швейцарія, і Австрія, і Німетчина, що мають значно більше лісів. Остатки Полтавського лісу вагонними партіями кругляка прямують до Польщі.
Таким чином за роки “самостійнсті” ми перетворились на сировинний придаток “цивилізованого суспільства”, зменшивши при цьому вирощування посадкового лісового матеріалу більш ніж у двічі. Це саме про нас можна сьогодні сказати: “Маємося, як горох при дорозі: хто захоче, той скубне”. Бо пріоритетом ведення лісового господарства у державі визначена заготівля деревини, чи другими словами – халявний бізнес.
Вітчизняне садівництво після 1995 року, як галузь перетворилась на збиткову. За “роки розбудови держави” загальна площа садів України (не рахуючи знищених виноградників) зменшилась на 150 тис. гектарів. Старі, ще колгоспні й радгоспні, сади виродилися і не дають прибутку. На нові, інтенсивні насадження у нових “ефективних” господарів бракує (жалко) коштів. Тому вітчизняні садівники нині втратили шанс не лише на розвиток, а й на виживання. Так Полтавщина в 1990 році виробляла плодів і ягід 2902 тис. тонн, то в 1999 лише 766тис.т. Перейшли на банани. А яблука, груші, горіхи стали предметом забаганок гурманів? Погодитися з цим – це визнати, що Україна назавжди залишиться не лише лисою (без лісу), але і бідно, а її громадяни у своєму споживанні не піднімуться над хлібним та картопляним рівнем. Тоді як у Європі, до якої ми крокуємо населення невпинно позбавляється борошняної продукції та картоплі, а споживчий кошик поповнюється садовиною.
Так з розрахунку на душу населення у західноєвропейських країнах щорічно споживають 150-160 кг. плодів і ягід. В Україні у 1990 році цей показник не перевищував 47 кг, це коли в Опришках, Майбородівці і других місцях округи були навіть містечка де проживали збирачі плодів і ягід. А після 1999 року українці споживають близько 24 кг. садовини на одну “самостійну душу”. До цих кілограмів входять і плодові консерви Глобинського заводу “Глобус”, що минають “рідні прилавки”, зате смітник що розвела його хазяйка -«Астарта-Київ» дозволив директору «Глобуса» перебратись на зам. губернаторський стілець…
На шкоду власному здоров’ю ми мало споживаємо фруктів, і мало їх вирощуємо. А причина проста – відсутність коштів: у людей – на купівлю фруктів та ягід, у власників садів – на відновлення насаджень, запровадження сучасних технологій. Так науковцями давно доведено, що домогтися прибуткових результатів можна лише за наявності великих садових масивів. Це на розпайованих землях?
Занепад лісів, як і садів посилився у ході аграрної реформи та появи дрібних землевласників і через припинення цільового державного фінансування галузі. Нагадаю: в жовтні 1948 року була прийнята і профінансована постанова Радміна СРСР, за якою тільки в 1949-1952 роках на Україні було посажено більше пів мільйона гектарів лісів і лісосмуг і понад 300 тисяч гектарів садів. Хоч програма Радміна СРСР і була виконана лише на 45%. До речі, цю програму спробував реанімувати на Полтавщині в “самостійні” часи колишній губернатор області М.І. Залудяк. Та з його переходом до лихварської когорти “старух процентщиць” наступні “предводителі” області плювати хотіли не лише на обласну програму, а і на Земельний, Водний кодекси України. Тому на сьогодні на одного жителя області припадає 0.12 г. лісових насаджень. Прикладом нехлюйського ставлення до “краси земної”, “хазяїнування параскіних внуків” є Глобинський район Полтавщини де ще в 1990 році під лісом було 2,4% від всієї землі району (154114 га.), - сьогодні біля 1%. Зате вагомо, в декілька разів зросли “нарушені землі”, це без урахування земель у яких в двоє-четверо знизилась гумусность ґрунтів.
Та зверніться ви до дюжини чиновників приставлених за народні гроші до збереження і захисту лісів, садів, землі Полтавщини і на поставлені питання отримаєте відповідь: “Все гарно красуне маркізо! Все гарно!” Приклад – візьмемо Земельний Кодекс України, чи ВК України ст. 60, 61; ст. 88, 89, і пройдіть лише по річці Сухий Омельник від цукрового заводу до с. Обізнівка. Як що буде найдене хоч одне місце де виповнені вищеназвані статті, залісені захисні смуги шириною 50 метрів – 100 метрів, можна відмовитися від нагородження орденами Паркінсона районних захребетників. А так, вони хоч і синенько цвітуть в своїх кабінетах, та жовтенько пахнуть на землях Полтавщини. Чи перетворивши козацькі землі в “банановий край” згодимось віддати першість помаранчам перед своїми горіхами, яблуками, грушами?.. А про шепіт дубрав будуть співати лише кобзарі, згадуючи їх, як і республіканські, обласні, кожного господарства програми по відтворенню бастіонів і краси земної – залісенню лісостепного краю…
В 1999 році Україна ратифікувала Конвенцію про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргуська конвенція). Згідно Законів України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про екологічну експертизу”, та Положення про порядок надання екологічної інформації, неодноразово запитував у районної челяді, та і сьогодні хотілось би знати:
Для районних держслужбовців хочу нагадати – неправомірна поведінка співробітників органів державної влади та місцевого самоврядування щодо доступу до екологічної інформації полягає, зокрема, у ненаданні відповіді, чи залишенні без реагування запиту журналіста, та нехтування прав громадськості на отримання інформації… Плювати чиновники різних кольорів хотіли, та і плюють і на «четверту» владу і на громадськість і на Закони України, стосовно екології…
В Законі України “Про охорону навколишнього середовища” в статтях 44, 45, 47 йдеться мова про “Збір за забруднення та погіршення природних ресурсів та навколишнього середовища” і про “Фонд охорони навколишнього природного середовища”. То що ви ніколи не узнаєте яка сума потрапляє до “Фонду охорони природи” в районі це факт. Ні Рахунковій палаті в Україні, ні Юремекнко в районі, це взнати не під силу.
У Законі України “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” вимагається посилений контроль господарської діяльності, провадження якої пов’язане з потенційною небезпекою для здоров’я людей. Забезпечення населення питною водою як спосіб реалізації права на безпечне довкілля і збереження здоров’я населення є і для Глобинщини однією з пріоритетних проблем. Незважаючи на прийняту програму парламентом "Питна вода України” на 2006-2020 роки, яка спрямована на реалізацію державної політики щодо забезпечення населення якісною питною водою, що є одним з важливих пріоритетів влади всіх рівнів. А тепер приклади. Вміст нітратів в колодязях на приватних подвір’ях в районі перевищує в 100 (сто) разів, це там де поруч поле лише один раз підживлювали, а чотири рази використовували гербіциди i пестициди. Та чи робився аналіз на “кількість дусту” в воді – ні: дорого і далеко везти.
До району в 2010 році було завезено 200 тон ядів, концентрованих гербіцидів і ядохімікатів. А чи звернулись державні органи району до суду з вимогою відшкодувати шкоду, заподіяну довкіллю та відновити стан довкілля… Чи застосовувалися в районі закони: «Про екологічну експертизу», та «Про екологічний аудит»… У пробитих в районі більш як тисячі свердловин вміст нітратів перевищує допустимі показники в 5-10 разів. Вже не кажучи про знищення лісосмуг, пониження гумусу в українських чорноземах, чи розораність захисних смуг річок і ставків.
Громадськість стурбована, що за порушення екологічних законів ніхто із чиновників не поніс покарання. Які ж питання турбують сьогодні? Ось вони нижче, надіслані владі в жовтні 2011р:
Переглядів (2205)
Контакты
Общественное движение «За права граждан на экологическую безопасность»
ул. О. Гончара, 16,
г. Днепропетровск, 49005.
тел. (8-0562) 471922; 461395;
факс (8-056) 3702416
e-mail: eco [@] ecopravo.org.ua
www: http://www.ecopravo.org.ua
